«МЕРЕЖИВО, ВИРОБЛЕНЕ САМОЮ ІСТОРІЄЮ»


Хімічна лабораторія. Фото 30-х рр.


18 квітня українська спільнота відзначає День пам’яток історії та культури. Його було започатковано у 1999 році і приурочено до Міжнародного Дня пам’ятників та визначних місць. До того ж, у цей день ми вшановуємо наших вітчизняних архітекторів та й загалом він є особливим для усіх цінителів архітектурної старовини.

Шкода, але на Миронівщині таких пам’яток майже не залишилось. Хоч звісно, вони були. Приклад тому, цілий архітектурний комплекс на Миронівській селекційно-дослідній станції /Миронівський інститут пшениці ім. В.М. Ремесла НААН/. Споруди було зведено у 1913 – 1927 роках. Автор проекту – знаменитий український архітектор, доктор архітектури, професор П.Ф. Альошин /1881 – 1961/. Павло Федотович Альошин створив не один десяток архітектурних шедеврів. Серед них перлини Києва: будівля Педагогічного музею ім. царевича Олексія, приміщення Ольгинської гімназії, особняк Ковалевського. Більше того, прекрасні зразки майстерності великого будівничого і зараз милують око у Полтаві, у Криму, у Петербурзі, у Мурманську.

Архітектурний комплекс на Миронівській селекційно-дослідній станції можна віднести до раннього періоду творчості П.Ф. Альошина. Тоді він працював у стилі класицизму. У 1913 році за його проектами тут було зведено будівлю хімічної лабораторії, будинок для завідувача, будинок для спостерігачів та контору. У 1914 році - будинки для помічника та для службовців. У 1916 році – будинок для хіміків. У 1917 році – ще один будинок для службовців. У 1916 – 1923 роках - будівлю селекційної лабораторії. У 1923 році - житловий будинок. У 1927 році – елеватор. Тут слід зазначити, що ці споруди було спроектовано і зведено із усіма зручностями, тобто із водопроводом, каналізацією, електричним освітленням і навіть із ліфтами. Серед них найбільш примітними стали будівлі хімічної та селекційної лабораторій. У свою чергу, поміж цих двох красунь пальма першості все ж належить будівлі хімічної лабораторії. І це зрозуміло, адже зводилась вона у період найбільшого вітчизняного економічного розквіту. Тож архітектор міг дозволити собі і розкішний фасад із балконом, і мансарду, і муровані колони при вході. А також чудове внутрішнє оздоблення із мозаїкою, кольоровою плиткою, кахлями та ліпниною на стелі. У липні-серпні 1941 року, при обороні Миронівщини, снаряди повністю зруйнували верхній поверх споруди. У післявоєнний час лабораторію відбудували, але первісний архітектурний шик уже наполовину було втрачено. Тим не менш, будинок все ще залишався творінням геніального митця. У 60/70 роках на другому поверсі будівлі розташовувався один із адміністративних корпусів установи, на той час уже науково-дослідного інституту та музей історії цього закладу. У 80/90 роках – у будівлі розміщувалась амбулаторія с. Центральне. Нині будинок знаходиться у приватному користуванні. Доля іншого дітища П.Ф. Альошина - селекційної лабораторії - на сьогодні ще більш печальна. До речі, свої проекти і їхнє оздоблення батько вітчизняної архітектури називав мереживом, виробленим самою історією. А коли так, то кожен господар мав би дбати про такі, можна сказати сакральні речі та із великим трепетом передавати їх у спадок майбутнім поколінням.

Хімічна лабораторія. Фото 60 -70-х рр


ЧИТАЙТЕ У НАШІЙ БІБЛІОТЕЦІ:

Миронівський інститут пшениці ім. В.М. Ремесла НААНУ /1912 – 2012/ - /за редакцією к-дата с/г наук В.С. Кочмарського – Миронівка, 2012 – 815 с., іл.

Позняк П.І. та інші

Київ: Погляд через століття: Фотопутівник – К.: Мистецтво, 1987 – 240 с., іл.

Київ. Що? Де? Як?: Фотопутівник – Мистецтво, 1988 – 407 с., іл.